Цього серіал був однією з найочікуваніших прем’єр цього року. Тому що однойменна книга Лю Цисіня стала світовим бестселером, повернувши інтерес широкої аудиторії до жанру наукової фантастики. І тому що китайці вже випустили свій серіал завдовжки аж у 30 годинних серій, який є доволі точною екранізацією книжки. Тобто якщо ліньки читати, то можна подивитися китайський серіал.
А ось про виріб від Netflix цього сказати не можна. Їхній серіал “за мотивами”. Хоча сюжетну лінію загалом і загалом дотримано, але там впихнули стільки речей, які мали б припасти до смаку не китайській аудиторії, що історія начисто втратила одну з якостей, за які читачі так полюбили роман. Ця якість – “китайськість”, тобто колорит начебто відомої, але до кінця так і не зрозумілої культури. З “Культурною революцією”, тягою до технологій, злегка незвичними уявленнями про відповідальність, колективізм і ще купу різних речей, начебто схожих на європейські, але все одно з національним відтінком.
Ну і головний прокол – це кастинг акторів. Симпатичного молодого фізика замінили на дівчину модельної зовнішності. Це, мабуть, головний епік фейл. Не те що б дівчина не впоралася, але фізики не носять такий макіяж і взагалі зазвичай виглядають не так.
Але врешті-решт чому б і ні – хіба фізик не може бути схожий на модель Вікторія Сікрет? Справа тут в іншому. Річ у тім, що серіал навіть більшою мірою, ніж книжка, багато в чому побудований на взаєминах двох героїв: молодого вченого-інтелектуала і дещо безбашенного, веселого поліцейського, “з народу”, з селянським розумом і хитрістю. Спочатку ці герої не люблять і зневажають один одного, потім поступово з’являється взаємна повага і міцна дружба. Взагалі-то магія взаємин двох – доволі поширений прийом. Згадаймо хоча б “Справжній детектив”. І прийом цей спрацьовує завжди. Тому що еволюція стосунків, це завжди динаміка, завжди хороша драматургія. Так ось в американському серіалі цього немає і близько.
Та й узагалі, в американців герої щось кажуть, посміхаються і навіть плачуть, але все це має якось не те що натягнутий вигляд, а просто деколи не зрозумілий. Не зрозуміла мотивація якихось героїв, постійно провисають якісь лінії… Роман “Задача трьох тіл” – це досить великий текст із сотнею персонажів, і за 30 серій, як це зробили китайці, можна розповісти про все. Але якщо вже берешся скорочувати, то було б логічно скоротити і кількість персонажів і навіть деякі сюжетні лінії. Американці ж вирішили впихнути все одразу.
А щоб глядачеві було зрозуміло що до чого, вони вставили нового персонажа. Дівчину (модельної зовнішності, зрозуміло), з мечем за спиною (?!), яка періодично з’являється і пояснює героям те, що відбувається буквально в лоб. Тобто те, що в оригіналі з’являється через тривалі роздуми, прозріння, детективні розслідування, в американській версії з’являється у вигляді панянки, яка просто “дає розклад”. Ось такий нехитрий і якийсь дитячий прийом.
Ну й останнє, в чому американці сильно поступилися китайцям, так це в спецефектах. Це дивно, тому що американці в цій галузі попереду планети всієї. У книзі досить багато часу персонажі проводять у віртуальній реальності, у грі, неземного походження. Так от китайці зробили технічно все простіше, зате завдяки художникам, у їхній “грі” є своя особлива атмосфера. А в американському варіанті атмосфери немає. Тобто спецефекти є, а естетична складова відсутня геть.
Загалом, якщо ви не читали книжку, то американський варіант “Задачі трьох тіл”, можливо, і зайде. Зрештою, оригінал настільки хороший, що його складно зовсім вже зіпсувати. Якщо ви не читали книжку, або хочете “подивитися” книжку, то дивіться китайський варіант. 30 серій це, звісно, багато, але повірте – справа того варта.